Скарби таврійського степу«Шановна редакціє!
Я багато чув про так звану Гайманову могилу, де був похований скіфський цар. Але ж, напевне, вона не єдина у наших краях? Розкажіть про історію розкопок скіфських курганів. Чи розпочалися вони з Гайманової могили? Чи велися і раніше? По-моєму, це дійсно цікаво. Буду вдячний.
М. ПОРОЖЧЕНКО, учень.
м. Токмак».
Сива давнина... Серед широких неосяжних степів, укритих буйними травами, живе суворий і мужній народ. Він прийшов сюди з Азії, щоб залишити після себе прекрасні легенди, величні насипи курганів і розтанути серед інших племен після розгрому готами. Сьогодні ми знаємо дещо про скіфів завдяки творам давньогрецького історика Геродота — справжнього їх біографа — та археологічних розкопок. Через країну цього «наймудрішого народу» в Причорномор'ї несли свої води могутні ріки. Серед великих судохідних рік історик називає Істр (Дунай), Танаїс (Дон), Борисфен (Дніпро), Герр... Дивлячись зараз на порослу комишем мілководну Молочну, думаєш про невблаганну плинність часу, якому підвладне все. Адже колишній Герр, на думку вчених, це сучасна ріка Молочна. А в ті часи він служив кордоном між землями скіфів-кочівників і скіфів царських. Саме сюди після 40-денної подорожі-прошання привозили скіфи на поховання знатних небіжчиків, насипаючи над могилою великий горб...
Після Великої Вітчизняної почала будуватися на Першотравневій сім'я Мозгових. Тоді це була околиця Мелітополя, за якою простилався степ і здіймалося багато курганів. Деякі війна розрівняла, інші зруйнували, коли забудовували вулицю. Курган на присадибній ділянці Мозгових був чи не найбільший, метрів п'ять у висоту. Він справив людям добру службу: його потроху розкопували і з глини робили колиб, такий міцний виходив, що й соломи не потребував.
Курган займав територію кількох дворів. У 1953 році в краєзнавчий музей завітав сусід Мозгосях і розповів, що знаходить іноді в землі кам'яні брили. До Першотравневої виїхала Ніна Йосипівна Волчкова. Але під черговим каменем нічого виявити їй не пощастило, а для подальших розшуків не було коштів. У травні наступного року надійшов сигнал, що господар приватного будинку на Юрівці розкопує курган. На той час Г. Г. Мозговий вже розрівняв «свою» частину насипу і таким чином його город значно опустився. Невдовзі він вирішив викопати криницю. Не встиг прокопати й метра, як земля просіла і відкрилося підземелля. Співробітники музею Н. й. Волчкова і Ф. Ф. Кулик приїхали вчасно. У той день вони добули з землі 194 золотих бляшки. Начальник міліції просто не повірив, коли надвечір йому принесли на зберігання знайдений скарб. І дійсно, золото після тисячолітнього перебування в землі майже нічим не відрізнялося від звичайнісінької бронзи. Сумніви розвіяв викликаний з ювелірного магазину спеціаліст.
…О. І. Тереножкіна з Київського інституту археології посеред ночі розбудив телефонний дзвінок. Турбували знайомі з Міністерства внутрішніх справ УРСР: «Спиш, Олекеію Івановичу? Добра ніч! І які сни бачиш? Цікаві? А на Запоріжжі, між іншим, золото розкопують». Столичний археолог терміново виїхав на місце події, навіть не побачивши телеграми мелітопольців. «Дякую за проведену розвідку, — мовив співробітникам музею, — але тепер ми будемо працювати по-науковому».
Робота передбачалася копітка. Треба було повністю знести курган, виявити гробниці і проводити їх розкопки із входів. Підземна частина кургану складалась з нашарувань морської трави і вальків, які виготовляли з баговиння в кількох кілометрах звідси, на берегах Герра. Під час розкопок вхідної ями виявилось, що свої «археологічні» пошуки вже провели стародавні грабіжники. Тяжко їм довелося. Земля була щедро насичена великими брилами вапняку, і кожна уявити, як намучились вони без засобів механізації праці. Не дивно, що на глибині 9 метрів сили шукачів скарбів вичерпалися, і тоді вони вдалися до хитрощів: прокопали боковий лаз і останні метри до усипальниці пройшли паралельним ходом. Сучасні археологи потрапили до неї як годиться, через «двері» у вигляді кам'яних брил О. І. Тереножкін жахнувся — в склепі, окрім двох безмовних кістяків, не було нічого.
Тепер важко сказати, чим керувався він, штрикаючи ножем стіни підземної камери. Можливо, шукав виходу розпач невдачі, а може, далася взнаки інтуїція блискучого вченого. А в результаті скіфознавство збагатила чудова знахідка. Ті, що ховали царя (а розміри кургану і глибина поховання свідчать про це) розуміли, певне, що сюди можуть завітати непрохані гості: кістяк-талісман хлопчика восьми років мав уберегти владику від цього візиту. На крайній випадок призначалася схованка з найціннішими речами небіжчика: портупея із золотих бляшок, бронзовий бойовий пояс і головне—золотий горит — колчан для стріл з ілюстраціями міфу про грецького героя Ахілла. Мелітопольський горит, який зберігається нині в музеї історичних коштовностей УРСР, став першою справді коштовною знахідкою вчених. До речі, І сам мелітопольський курган — перший досліджений курган скіфського царя.
Могила царевої дружини з іншого боку кургану. До неї і потрапив Г. Г. Мозговий. Вона знаходилася на глибині шести метрів; складалася з господарчої частини, де стояли залишки колісниці, амфори зі згустками вина, великий бронзовий казан із кістками барана, — безпосередньо усипальниці. Прибратися в ній як слід грабіжникам завадив обвал. Вони вигрібали в основному великі речі, нехтуючи дрібницями. Таких'«дрібниць» археологи виявили близько 4 тисяч! Головним чином це були прикраси цариці: від неї самої залишились ступні з золотими платівками на зотлілих черевичках. Також бронзові сережки та залізні браслети на кістяку рабині, що стисла пальні перед смертю, були незаймані...
Працювали вчені кілька місяців. Курган на Юрківці став місцем паломництва мелітопольців. Коли їх збиралося особливо багато, О. І. Тереножкін розповідав про свої знахідки, знайомив з ходом роботи. Найдопитливіші могли брати у ній безпосередню участь.
Коли через деякий час у селі Терпіння знайшли скарб монет, район почало лихоманити. У багатьох прокинувся азарт золотошукачів. Н. П. Волчковій довелося чимало їздити по селах і дохідливе пояснювати самозваним археологам, що царських золотих курганів існує дуже мало, з прості мають суто науковий інтерес. Створення Південної зрошувальної системи обумовило подальші відкриття у скіфознавстві. Тим, кого цікавить скіфська давнина, раджу звернутися до прекрасної книги вченого, археолога, поета Б. М. Мозолевського «Скіфський степ», яка вийшла у республіканському видавництві «Наукова думка» в 1983 році.
О. НОТЧЕНКО.
м. Мелітополь.
Газета «Комсомолець Запоріжжя»
