В газете «Світло Оріяни» №1 за 2000год была перепечатана статья професора доктора Михайла Міллера.
"МОГИЛА КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА"
План місця Святославової могили
В 1927 році почалися роботи по величезному будівництві Дніпрової Державної Електричної станції (Дніпрельдержибуд). Головним завданням того часу було спорудження бетонової греблі через увесь Дніпро. Ця гребля повинна була спинити Дніпрову течію, підвести в гору аж на 40 мтр. Та створити тим величезний став від Запоріжжя аж до Дніпропетровського (Катеринославу) а по Самарі -майже до Новомосковського. В процесі тих робіт великі терени підлягали різним формам деформації. Всі славнозвісні пороги Дніпрові та всі острови впродовж звиш 90 клм., як і значні площі берегів - мусіли вкритись водою. Дніпрові допливи та балки на цій ділянці -перетворилися на великі затоки та стави. Під час цих робіт до 200 сел було переселено, повністю або частково, на степ, з берегів Дніпра, які підлягали затопленню. Висажувались в повітря цілі скелясті острови та окремі скелі, зкопувались та змивалися «моніторами» цілі гори та великі площі землі.
Між тим ділянка порожистої частини Дніпра здавна уславилася так своєю історичною ролею, як і великою кількістю археологічних пам'яток, що там знаходили.
Відтак Всеукраїнський Археологічний Комітет заходився біля питання охорони історичних та археологічних пам'яток на терені затоплення та взагалі деформації. Наслідком цієї колотнечі було заснування Дніпрельстанівської археологічної експедиції Наркомпросу України, яка в тому ж таки 1927 році взялася до праці. Експедиція повинна була дослідити весь терен деформації, від острова Хортиці аж до Дніпропетровського, виняти всі матеріяльні археологічні та історичні пам'ятки, які там буде знайдено, списати та зафіксувати всіми засобами науковими усі інші пам'ятки, що не даються до рук. Експедиція працювала протягом шости років, аж до осени 1932., поки було закінчено будівництво греблі, а разом з тим рівень Дніпра піднесений високо у гору -затопив усе сточище та долини ріки.
В процесі робіт експедиції було зібрано величезні матеріяли - до 40.000 окремих речей археологічного значення, до 5.000 негативів фотознимок, велику кількість плянів, мап, креслеників, рисунків, вирізок гранітових брил, монолітів, поховань та т.п. Кілька десятків звітів, сотні реєстрів та описів складених робітниками експедиції творили великі купи манускриптів. Ці тексти пояснювали та висвітлювали величезні збори археологічних речей, що мали наукове значення далекосягле за межі інтересів історії України. Завдяки несприятливим умовам для наукової праці в УССР, всі ці величезні матеріяли так і лишилися не обробленими, та навіть не був видрукований загальний, хочби найкоротший звіт про наслідки робіт експедиції. Таким чином надзвичайні досягнення та винаходи Дніпрельстанівської експедиції не пішли на користь науки, а в багатьох випадках вже забулися або загинули.
В зв'язку з таким станом речей, уважаю себе повинним оголосити хоч би по згадках, хоч би в найкоротщих рисах одну з надзвичайних знахідок зроблених експедицією. Цей факт, за низкою обставин, не був опублікований хоч би в формі найменшої газетної звістки, між тим з учасників та свідків цієї знахідки, здається вже нікого немає на цьому світі. Маю на увазі знахідку, яка серед робітників експедиції одержала умовне назвище «Кічкаського скарбу».
В 1930 році Дніпрельбуд приступив до формування так званої «Площі А», на котрій мусіла будуватись ціла низка металюргійних фабрик. Площу «А» розташовано в цілком виключному місці, єдиному в своєму роді на всій просторіні Дніпра, від порогів до Чорного моря. В цьому місці, вище острова Хортиці, Дніпро вигинається коліном, оточуючи з двох боків велику та високу гору в формі півкулі, що знаходиться на лівому березі. Від зонального степу ця гора відрізується вибалками, що впадають у балку Московку та Цокурову мітусь. Під горою знаходиться відомий в історії «Кічкаський перевіз» через Дніпро, про якого згадує Візантійський імператор та письменник Костянтин Порфірогенет під назвою «Крарійський». Цей перевіз через Дніпро був найбільший та відомий вже за часів Боспорського царства, як то видно із знахідок на дні Дніпра на перевозі значної кількости Боспорських грошей. Особливого ж значення набуває Кічкаський чи Крарійський перевіз в 9 - 12 ст.ст., коли через нього йшов шлях з Херсонеса до Києва і в цьому місці перехрещувався з великим шляхом «з варяг в греки». В цьому ж місці, перед початком порогів, за свідоцтвом того ж таки Костянтина Порфірогенета зупинялися валки дубів, що йшли вгору по Дніпрові, люди з них висідали на беріг і обходили пороги пішки, переносячи човни на плечах або перетягаючи волоком. Інші валки, що йшли Дніпром за водою в цьому ж таки місці пускали на воду дуби і продовжували відсіль свою подорож вже водою. Очевидно в зв'язку з таким виключним значенням цього середохрестя найбільш торговельних артерій та шляхів сполучення того часу, при Кічкаському перевозі з обидвох боків Дніпра були розташовані великі слав'янські села, що їх залишки винайшла та дослідила Дніпрельстанівська археологічна експедиція. На дні Дніпра, на перевозі, було знайдено багато різних речей, в тому ж числі гроші бронзові, срібні та золоті - Понтійські, Ольбійські, Боспорські, грецькі, римські, арабські, київські, татарські та західньо-европейські. Тут же, в піску на дні, було знайдено 5 надзвичайної цілости великих мечей так званого «варяжського типу», та багато всякої зброї різних часів, від кам'яної сокири та до кулеметів часів громадянської війни.
Нижче Кічкаського перевозу, під тією ж горою, починається острів Хортиця, найбільший на всьому Дніпрі. На чолі острова випиналися з води три величезні скелі, на одній з яких був природний причіпок, що звався «Царицино крісло». Острів Хортиця пов'язаний низкою спогадів та пам'яток з нашою історією. Тут на ньому знаходився ще в 19 ст. величезний дуб - поганське жертвовище, якому вклонялися та приносили жертви слав'яни. На Хортиці з'їздилися в 1223 р. Українські князі, перед походом на ріку Калку на зустріч татарам. В 16 ст. тут знаходилася перша Запорозька Січ, з отаманом Байдою на чолі. З початку 18 ст. Московський уряд побудував тут фортецю проти турків, а на справді проти Запорожців, що боронили тоді волю і незалежність України. На острові Хортиці навіть на поверхні ще видно чимало пам'яток, - могили, залишки січі, московської фортеці, та знайдено силу археологічних матеріялів.
Від Хортиці починався та простягався на низ по Дніпрі до самого гирла - «Великий Луг» запорожців. На низу луга був розкиданий величезний «Чорний ліс», що його згадує ще Геродот, під назвою «Гілеї». Вся просторінь Великого Лугу уявляє собою безкрайні блукви, кути, острови, рукава, плеса та багна, що були вкриті лісом, кущами, очеретом та всяким зіллям.
Недалеко від Кічкаського перевозу вгору по Дніпрові -знаходиться видатне своєрідне красою місце, що звалося «Вовча глотка». Тут сходяться близько Дніпрові береги, в вигляді сторчових високих скель. Тут маємо найбільшу на все Надпоріжжя височину від скелястого дна ріки до верховини скелястої берегової кручі - 70 м. Дніпро з страшенною силою та ревищем проривається в цьому місці крізь «Вовчу глотку».
Вище «Вовчої глотки» знаходиться гарна «Зелена забора» та перший знизу поріг «Вільний», що описаний у Костянтина Порфірогенета під «слав'янською назвою Вульніпраг». Від порогу вгору починається власне порожиста частина Дніпра, що складається з 9-ти порогів, 91 забори, та нечисленної кількости островів великих та маленьких, 120-ти скель, та каменів, розкиданих купами та поодинці.
Гора, на тім'ї якої знаходиться «Площа А», домінувала над всією цією околицею. З верховини гори розгортався єдиний незабутній краєвид на десятки кілометрів. Униз - на Хортицю та Великий Луг, вгору -на початок порогів, на схід - безкрайні степи. Під горою - Кічкаський перевіз та середохрестя великих шляхів. І вгору і униз по багатьох місцях блищала срібна поверхня Дніпра на віддаль якої тільки можна було досягти оком.
В 1930 р. почалися роботи Дніпрельстану на поверхні гори, яку мусіли перетворити на цілком рівну площу «А». Для цього треба було знести найвищу частину гори площею приблизно 2x2 км. Землю, яку зкопували з цієї маківки звозили на околиці площі. Робота переводилася без ніяких механічних приладів, ручно, черкаськими грабарями, яких робило на той час на горі коло 2.500 людей з понад 1.000 однокінних грабарських хур.
Вже під час попереднього огляду верховини гори, на площі, що підлягала нівелюванню виявилася значна кількість пам'яток - звиш 80 могил різного розміру, залишки стародавнього укріплення в вигляді замкнутого вала з каменю засипаного землею, рештки якоїсь площі брукованої каменем, глибокі рови, що вже засунулися землею від часу і т. под. Крім того під поверхнею в землі виявилося надалі в різних місцях сила людських поховань з різного часу. Грабарська праця по знесенню верховини провадилася швидко. Археологічна експедиція, що робила на той час в сточищі Дніпра, могла кинути на гору не більше 2-3 наукових робітників, чого було замало. Грабарі одноразово в кількох місцях глибоко орали плугами площу, що підлягала здійманню. Інші на той час накидали з'орану землю грабарками на хури та вивозили геть на периферію площі, де звалювали в балки та поглиблення. Майже щодня, іноді по кілька разів, плугами руйнувались стародавні поховання. На гору викидались людські черепи, кістки, посуд, зброя і т. п. Археологи не встигали вживати потрібних заходів для охорони знахідок, через що багато їх загинуло.
При таких умовах дослідження городища, що було розташоване на найвищій крапці гори, - було доручено молодому археологові Володимирові Грінченкові. Він узявся До дорученої Йому роботи ретельно та пильно, розподілив всю площу городища - коло 3.000 кв. м. -мережею простих ліній на 2 метрові квадрати і обстежив послідовно квадрат за квадратом.
Завдяки такій методі робіт, В. Грінченко знайшов на площі городища «Кічкаський скарб», але не зрозумів його, через що можливо й не дослідив до кінця. Через те може було б краще, як би цю роботу було доручено хоч не такому молодому робітникові, проте з більшим знанням та досвідом. Але все те виявилося вже запізно.
Обстежене спорудження виявилося не типовим для городища, бо не мало звичайної для городища перерви вала - в'їзда в середину. Під час дослідження рештки зруйнованого від часу валу уявляли собою смугу з каміння заввишки в середині до 20 см. та шириною 7 м. Смуга каміння вже і зверху вкрилася землею та поросла бур'яном, через що була мало помітна на око, навіть зблизька. Городище мало форму простокутника, що утворювався безпереривним валом. Один короткий бік цього простокутника був вигнутий півколом надвір. Під час розкопів городища, поміж камінням знаходилися залізні вістря до стріл та фрагменти сірого посуду, близькі по свойому типові до так званої Салтівської (Аланської) або Північно-Кавказької культури 7-9 ст.ст. В північній частині городища, проти вигнутого боку, на цілком рівній поверхні було знайдено «Кічкаський скарб».
Тут на поверхні без ніяких прикмет, при самому пильному огляданні, було помічено в бур'яні невеликий камінь, що ледве висувався з землі, але ж сам собою навряд чи зміг сюди попасти. Відразу тут було розпочато обережні розкопи та обстеження суцільної площі довкруги того каменя. Таким чином було виявлено тут цілу низку великих каменів, що знаходились під землею неглибоко - на 10-20 см. Це каміння було розташовано під землею в формі майже циркульного кола, з діяметром до 10 м. В лінії цього ж кола було знайдено циліндричну яму з сторчовими стінками, заглибшки в 2 м. Яма та була забита в суціль до самого краю камінням та землею. Серед каміння траплялися залізні трьох гранчасті вістря до стріл. На самому споді під камінням було знайдено кілька незначних уламків кісток, серед них одна більшого розміру, очевидно частина людської гомілкової кости. Уламки кісток, як і деяке каміння, були обпалені. Цей факт надзвичайної ваги не був у свій час спостережений дослідувачем, через що й сама істота пам'ятки в цілому лишилася йому незрозумілою. Дуже ретельне та щире дослідження було разом з тим механічним, без розуміння суті пам'ятника, що підлягав вивченню та реконструкції. Крім того самий «Кічкаський скарб» остільки притяг до себе увагу дослідувача, що деякі додаткові частки всього комплексу могли лишитися невиявленими.
В лінії того ж кола знайшовся і самий «Кічкаський скарб». На глибині лише 20 см. від поверхні, під час розкопів з'явилися держаки трьох залізних шабель давнішого типу, що стреміли сторч. Як виявилося надалі, в цьому місті в свій час було викопано циліндричну яму, діяметром коло 70 см. та глибиною коло 90 см. Цю яму було цілком забито великою кількістю металевих речей, які було проткнуто зверху наскрізь трьома шаблями. Відтак скарб був заворожений і шаблі мали охороняти його. Поміж залізними речами скарбу, по місцях блищало золото.
Скарб було вирізано цілком і нерухомо, переміщено в відповідну велику скриню з грубих дощок і в такому вигляді, за збройною охороною перевезено вантажним автом до Дніпропетровського. Тут, в Дніпропетровському Краєвому історично-археологічному музеї особлива комісія обережно розібрала увесь скарб, записуючи кожну річ в протокол та реєстр. Після того всі речі було кілька разів фотографовано.
В скарбі виявилося: коло 50 залізних стремен, коло 20 залізних удел, також пряжки, кільця тощо від кінських уборів. 2-3 пари стремен та удел були орнаментовані срібною та золотою насічкою. Далі в скарбі було до 1.500 золотих речей, майже виключно у вигляді бляшок та грудочок від стопленого металю. Бляшки всі були орнаментовані різними визерунками, найбільш півкулевими опуклинами (зерню), та пороблені штампом. Форму мали також неоднакову. Найбільш - круглі опуклі та продовгасті, іноді з заокругленим одним коротким кінцем. Всі ці бляхи та бляшки уявляли собою прикраси до кінських та людських убрань з ременю, на зразок тих мідних наборів на кінську шлею, що досі роблять цигани, козаки роблять такі убори на уздечки з срібла, а на Кавказі носять ремінні пояси з такими ж бляшками. Поміж золотими бляхами були й золоті кільця та обійми піхов від шабель. Була також широка та довга золота смуга прикрашена рослинним орнаментом - обклади верхньої частини сагайдаку. Були й менші золоті платівки, також орнаментовані, можливо обклади луків, сідел та іншого військового приладдя. Майже всі ці речі мали сліди перебування в огні, а багато речей було деформовано стопленням, в вигляді шматочків золота та крапель. Зі срібних речей прегарної цілости виявився чималий срібний орел, вилитий з топленого металю та оброблений карбиком. Ноги орла обкручувала гадюка, яка підводилася головою до грудей орла і гризла його в серце. Відома з античного світу алегорія - боротьба сили та хитрости. На верхній частині лівого крила знаходилося кругле візантійське клейно. На грудях чималими літерами вирізано напис «ПЕТРОУ». Без сумніву цей орел уявляв собою вершок стяга (signum) когорти якогось византійського войовника - може командира імператорської гвардії. Друга також пластична фігура, того ж призначення, уявляла собою лева, від якого на жаль лишилася тільки голова, решта ж була стоплена. Крім того було чимало частково стоплених, або поламаних - срібних речей, з яких більшість - церковне начиння: - кадила, чаші, діскоси і т. п. Деякі речі не було визначено взагалі, оскільки весь матеріял не було науково оброблено.
