Форум Кладоискатель. Металлоискатель форум.

Вознесеновский клад в Запорожье или МОГИЛА СВЯТОСЛАВА В ЦЕНТРІ ЗАПОРІЖЖЯ

Евгений · 16 · 11211

Оффлайн Евгений

  • Просто Джек
  • Администратор
  • Супер Эксперт
  • ****
  • Металлоискатели в kladoiskatel.net
МОГИЛА СВЯТОСЛАВА В ЦЕНТРІ ЗАПОРІЖЖЯ

   
Поховання - спалення, в якому в 1930 році було знайдено Кічкаський скарб, є могилою князя Святослава і... святинею болгарського народу - особистим штандартом засновника Дунайської Болгарії хана Аспаруха

       Про так званий Кічкаський, або Вознесенський, скарб, який знайшли в місті Запоріжжя, вперше я почув, ще навчаючись на історичному факультеті Дніпропетровського університету. Саме тоді, у далекому тепер 1969 році, на лекції з археології молода викладачка Ірина Федорівна Ковальова із захопленням розповідала про унікальну світового значення знахідку.
       У 1930 році Дніпрогесівська історико-археологічна експедиція досліджувала територію, на якій планувалося будівництво заводів-гігантів Запорізького промислового комплексу. При обстеженні Вознесенської гірки (район сучасного адміністративного центру Запоріжжя), на так званій площадці А було виявлено могильник, до якого входило до 50-ти курганів, що мали різноманітні розміри та форми. В цілому курганний могильник простягався у напрямі північний схід – південний захід і поділявся на дві групи, що були за 500 метрів одна від одної. Між могильними насипами південно-західної групи виднівся розпливчатий вал висотою від 0,45 до 0,85 метра. Вал утворював споруду-укріплення у вигляді прямокутника завдовжки 82 і завширшки 51 метр. Під час розкопок цієї споруди археологом В. А. Грінченком було знайдено багато фрагментів" давнього посуду і конячих кісток. У східній частині укріплення археологи виявили зруйновану кам'яну кільцеву викладку площею 29 квадратних метрів. В її центрі на глибині до 2-х метрів знаходилось поховання-спалення, на користь чого свідчили знайдені тут обпалені людські кістки, залізні стріли та каміння.
       Поруч було виявлено і сам "Кічкаський скарб", який знаходився в окремій циліндричній ямі глибиною до 90 см, а діаметром до 70 см. Вона була вщерть забита великою кількістю металевих речей. Вся яма згори була проткнута трьома шаблями. Серед залізних речей скарбу місцями блищало золото та срібло. Скарб було вирізано цілком, переміщено у дерев'яний ящик і під наглядом озброєної охорони на грузовому авто перевезено у Дніпропетровський історичний музей. Там спеціальна комісія обережно розібрала, запротоколювала і сфотографувала весь скарб, знайдений у Запоріжжі.
       З публікацій дослідників скарбу відомо, що в ньому знаходились 50 залізних стремен, 20 залізних кінських удел, а також пряжки та кільця від кінських уборів. Дві-три пари стремен та удел були орнаментовані срібною та золотою насічкою. В скарбі знаходилось до 1500 золотих речей, майже виключно у вигляді бляшок та грудочок розплавленого металу загальною вагою більше 1кг 200 г. Бляшки були прикрашені складною ювелірною технікою – зерню та сканню, а деякі виготовлені штампом. В основному вони призначалися для оздоблення кінських та людських убрань з ременю. Серед знахідок були і золоті кільця, обійми та інші деталі від піхов для шабель, сагайдаків, луків, сідел та іншого військового спорядження. Більшість речей мала сліди перебування у вогні, а багато з них було знищено вогнем і становило золоті та срібні шматочки металу.
       Із срібних речей найкраще збереглася фігурка орла зі змією в лапах, відома з античності алегорія боротьби відкритої сили та підступної хитрості. На грудях орла вирізано монограму – латинський хрест, на краях якого розміщені літери, які складають ім'я "Петроc". На спині в два ряди розміщено 12 шишечок, по шість в ряд. Що вони означають – невідомо. Дослідники вважать, що срібний птах вагою більше кілограма і заввишки 21 см колись, скоріше за все, був навершям корогви візантійського легіону. З другої, схожої, фігури лева вціліла лише голова. Серед знахідок із срібла частина речей (кадило, чаші, дискоси), мала культове призначення. Багато речей не вдалося ідентифікувати через їхню погану збереженість.
       Археолог В.А. Грінченко, який розкопав Вознесенський скарб, датував пам'ятку VIII століттям і зробив висновок, що це поховання кількох чоловік. Вважаючи, що поховані не могли померти всі відразу, дослідник зробив висновок – "причиною такої передчасної смерті міг бути невдалий бій, повстання у війську або якась серйозна катастрофа, під час якої загинули полководці і певна кількість воїнів. Ця катастрофа, можливо, призвела до безвихідного становища, і воїнам, які лишились живими, довелось спалити разом із своїми загиблими полководцями та товаришами також і військові регалії (орел та лев), щоб вони не дістались ворогові". Спорудження з валами, розташоване у найвищій частині Вознесенської гірки, дозволяло контролювати місцевість у радіусі 15 кілометрів і, можливо, було укріпленням центрального управління штабу військового загону слов"ян або хазарів.
       Зацікавившись знахідкою, я протягом багатьох років намагався з'ясувати у фахівців, в якому музеї Радянського Союзу можна з нею ознайомитись, і всюди чув відповідь, що її втрачено під час Великої Вітчизняної війни. Та одного разу, у 1977 році, науковий співробітник нашого музею Г. І. Пугіна розповіла мені, що років десять назад майже випадково вона бачила на власні очі срібного орла, і всі інші речі із Кічкаського скарбу у запасниках Харківського історичного музею. Це був час, коли Запорізькому краєзнавчому музею передали нове приміщення і за переїздом було не до пошуків скарбів. Але я з'ясував, що відразу після вивчення скарбу найціннішу (у розумінні чиновників золоту і срібну) його частину відправили у столичний, на той час, Харківський історичний музей. У Дніпропетровському музеї залишили вироби із заліза. Лише у 1982 році мені вдалося ознайомитись із Кічкаським скарбом у Харківському історичному музеї. У тому ж році відбулося справжнє диво: порозумівшись з директором Харківського історичного музею, я організував обмін експонатами між нашими музеями, і срібний орел із Кічкаського скарбу, якого читач бачить на фото, повернувся до Запоріжжя.
       А кількома роками пізніше мене знайшов мій знайомий редактор софійського телебачення, відомий болгарський публіцист і археолог Георгій Костов і тремтячим від хвилювання голосом попрохав дозволу на зйомку цього срібного орла – святині болгарського народу – особистого штандарту засновника Дунайської Болгарії хана Аспаруха. Він розповів мені, що німецькй вчений Еахім Вернер нещодавно довів зв'язок так званого Малоперещепинського скарбу, знайденого під Полтавою, з ханом Кубратом, засновнику Великої Болгарії у VII столітті. Г. Костов звернув увагу на те, що напис на грудях орла можна прочитати і як "Аспор". А це, на його думку, дає право вважати Кічкаський скарб похованням хана Аспаруха – сина хана Кубрата. Пам'ятаю, що коли я давав тоді, у 1991 році, інтерв'ю Георгію Костову для болгарського телебачення, то не виключав можливості потрапляння болгарських старожитностей у східноєвропейські степи в якості трофеїв князів Київської Русі і, зокрема, князя Святослава.
       І лише роки незалежності України дали можливість розвинутись цьому припущенню. Серед численних праць українських археологів та істориків, які друкувалися в еміграції, а тепер є доступними і для нас, мою увагу привернула праця професора Михайла Міллера під назвою "Могила Князя Святослава", видана у 1951 році в Канаді. Доктор М Міллер, який сам був учасником Дніпрогесівської археологічної експедиції і брав участь у розкопках Кічкаського скарбу, переконливо доводить, що це поховання-спалення є Святославовою могилою. При цьому він звертає увагу на те, що поховання розташоване "в цілком виключному місці, єдиному в своєму роді на всій просторіні Дніпра від порогів до Чорного моря". В цьому місці поруч із островом Хортицею Дніпро вигинається коліном, оточуючи з двох боків велику та високу гору (Вознесенську гірку) у формі півкулі, що знаходиться на лівому березі. Від степу ця гора відрізана вибалками, які впадають у балки Капустяна та Кічкаська. Під горою був відомий в історії Кічкаський, або Крарійський перевіз через Дніпро. Особливого значення він набуває в ІХ-ХІІ століттях, коли через нього йшов шлях із Херсонесу до Києва і в цьому місці перехрещувався з великим водним шляхом "з варяг в греки". Ще одне таке перехрещення шляхів у вигляді Протолчого броду проходило через нижню частину острова Хортиці. В зв'язку з таким виключним значенням цього середохрестя найбільших торговельних артерій та шляхів того часу, при Кічкаському перевозі на обох берегах Дніпра, а на Хортиці – при Протолчому броді, були розташовані великі слов'янські села, залишки яких дослідили археологи. "Гора, на тім'ї якої знаходилась "Площа А", – пише М.Міллер, – домінувала над усією цією околицею. З верховини гори розгортався єдиний незабутній краєвид на десятки кілометрів униз – на Хортицю та Великий Луг, вгору – на початок порогів, на схід – у безкрайні степи, під горою – Крарійський перевіз та середохрестя великих шляхів.
       І вгору, й униз по багатьох місцях блищала срібна поверхня Дніпра.
       Нагадаємо, що відповідно до літопису князь Святослав, уклавши мир з візантійцями, рушив у човнах до дніпрових порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд "Обійди, княже, пороги на конях, бо стоять печеніги в порогах". Однак не послухав князь його і рушив у човнах. Тим часом послали переяславці до печенігів гонців повідомити що "іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною". Почувши ж це, печеніги заступили пороги: "І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. А коли приспіла весна (972 року Г. Ш. ), пішов Святослав у пороги. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, окувавши череп його золотом, пили з нього".
       На нашу думку, дуже цікава ідея М. Міллера про ототожнення Кічкаського скарбу з похованням князя Святослава має право на існування ще й тому, що, по-перше, серед знахідок таємничого поховання-спалення знайдено кілька корабельних цвяхів. А це свідчить про обряд спалення у кораблі, який був поширений серед слов'ян того часу, по-друге, Святослав дійсно міг підійти на кораблях по Новому Дніпру в район сучасної Червоної річки і, довідавшись від розвідки, що на Кічкаській переправі його підстерігають печеніги, спробувати обійти їх степовими балками – Капустяною, Кічкаською та іншими. А коли Святославу це не вдалося, він, відрізаний від флотилії на Дніпрі, змушений був піднятися в невелике тимчасове сторожове укріплення, побудоване мешканцями Кічкаського або Хортицького слов'янських поселень, на стратегічно вигідній верхівці Вознесенської гірки і там прийняти останній нерівний бій. На користь цього цілком логічного припущення говорять численні випадкові знахідки з дна Нового Дніпра в районі острівця Растьобиного. Їх було зроблено у 1949-1952 роках під час поглиблення русла річки земснарядами. Саме тоді було знайдено череп'яний посуд, килим і зброю: кольчуги, мечі, наконечники списів і стріл слов'янського часу. Знайдено було також багато людських черепів. Тут же у 1952 році, як розповідав мені безпосередній учасник подій Г. Т. Гирич, було знайдено і затоплені кораблі. Ніс одного з них прикрашала фігура якогось чудовиська. Можливо, це і була остання стоянка кораблів князя Святослава, до яких він не пробився, залишившись назавжди на Вознесенській гірці.
       Ті з бойових побратимів князя Святослава, що залишилися в живих, поховали за давнім обрядом великого полководця, спаливши разом із кіньми та прислугою, і не насипали традиційного кургану. Бо, з одного боку, вже було "на підході" християнство, яке не сприймало такі поховальні споруди, а з іншого, можливо, розсудили вони, сама Вознесенська гірка, ця дивна місцина, має бути своєрідним величезним природним "курганом" на честь князя. А щоб вирізнити могилу з-поміж інших, подати незвичний знак нащадкам, які будуть пам'ятати і, можливо, шукати сліди великого князя, проткнули поховання трьома шаблями. Хоча, можливо, зробили це і печеніги, які боялися князя і після його смерті.
       Як би там не було, а сучасне місто Запоріжжя може пишатися тим, що має таку пам'ятку, про яку Михайло Міллер у далекій Канаді в 1951 році пророче написав: "конче потрібно в майбутньому, як тільки зміниться існуючий тепер в Україні стан, провести на місці знахідки поховання найширші додаткові розкопи та розшуки. На тому ж місці мусить бути побудований пам'ятник українському князю-лицареві Святославу, а гора – придбати назвище "гори Святослава". Цю працю ми заповідаємо молодим українським археологам, історикам та патріотам.
Георгій Шаповалов,
директор Запорізького краєзнавчого музею


Форум Кладоискатель. Металлоискатель форум.


Оффлайн sid_53

  • Опытный пользователь
  • ***
  • Garrett ACE 250
В газете «Світло Оріяни» №1 за 2000год была перепечатана статья професора доктора Михайла Міллера.
"МОГИЛА КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА"


План місця Святославової могили

В 1927 році почалися роботи по величезному будівництві Дніпрової Державної Електричної станції (Дніпрельдержибуд). Головним завданням того часу було спорудження бетонової греблі через увесь Дніпро. Ця гребля повинна була спинити Дніпрову течію, підвести в гору аж на 40 мтр. Та створити тим величезний став від Запоріжжя аж до Дніпропетровського (Катеринославу) а по Самарі -майже до Новомосковського. В процесі тих робіт великі терени підлягали різним формам деформації. Всі славнозвісні пороги Дніпрові та всі острови впродовж звиш 90 клм., як і значні площі берегів - мусіли вкритись водою. Дніпрові допливи та балки на цій ділянці -перетворилися на великі затоки та стави. Під час цих робіт до 200 сел було переселено, повністю або частково, на степ, з берегів Дніпра, які підлягали затопленню. Висажувались в повітря цілі скелясті острови та окремі скелі, зкопувались та змивалися «моніторами» цілі гори та великі площі землі.
Між тим ділянка порожистої частини Дніпра здавна уславилася так своєю історичною ролею, як і великою кількістю археологічних пам'яток, що там знаходили.
Відтак Всеукраїнський Археологічний Комітет заходився біля питання охорони історичних та археологічних пам'яток на терені затоплення та взагалі деформації. Наслідком цієї колотнечі було заснування Дніпрельстанівської археологічної експедиції Наркомпросу України, яка в тому ж таки 1927 році взялася до праці. Експедиція повинна була дослідити весь терен деформації, від острова Хортиці аж до Дніпропетровського, виняти всі матеріяльні археологічні та історичні пам'ятки, які там буде знайдено, списати та зафіксувати всіми засобами науковими усі інші пам'ятки, що не даються до рук. Експедиція працювала протягом шости років, аж до осени 1932., поки було закінчено будівництво греблі, а разом з тим рівень Дніпра піднесений високо у гору -затопив усе сточище та долини ріки.
В процесі робіт експедиції було зібрано величезні матеріяли - до 40.000 окремих речей археологічного значення, до 5.000 негативів фотознимок, велику кількість плянів, мап, креслеників, рисунків, вирізок гранітових брил, монолітів, поховань та т.п. Кілька десятків звітів, сотні реєстрів та описів складених робітниками експедиції творили великі купи манускриптів. Ці тексти пояснювали та висвітлювали величезні збори археологічних речей, що мали наукове значення далекосягле за межі інтересів історії України. Завдяки несприятливим умовам для наукової праці в УССР, всі ці величезні матеріяли так і лишилися не обробленими, та навіть не був видрукований загальний, хочби найкоротший звіт про наслідки робіт експедиції. Таким чином надзвичайні досягнення та винаходи Дніпрельстанівської експедиції не пішли на користь науки, а в багатьох випадках вже забулися або загинули.
В зв'язку з таким станом речей, уважаю себе повинним оголосити хоч би по згадках, хоч би в найкоротщих рисах одну з надзвичайних знахідок зроблених експедицією. Цей факт, за низкою обставин, не був опублікований хоч би в формі найменшої газетної звістки, між тим з учасників та свідків цієї знахідки, здається вже нікого немає на цьому світі. Маю на увазі знахідку, яка серед робітників експедиції одержала умовне назвище «Кічкаського скарбу».
В 1930 році Дніпрельбуд приступив до формування так званої «Площі А», на котрій мусіла будуватись ціла низка металюргійних фабрик. Площу «А» розташовано в цілком виключному місці, єдиному в своєму роді на всій просторіні Дніпра, від порогів до Чорного моря. В цьому місці, вище острова Хортиці, Дніпро вигинається коліном, оточуючи з двох боків велику та високу гору в формі півкулі, що знаходиться на лівому березі. Від зонального степу ця гора відрізується вибалками, що впадають у балку Московку та Цокурову мітусь. Під горою знаходиться відомий в історії «Кічкаський перевіз» через Дніпро, про якого згадує Візантійський імператор та письменник Костянтин Порфірогенет під назвою «Крарійський». Цей перевіз через Дніпро був найбільший та відомий вже за часів Боспорського царства, як то видно із знахідок на дні Дніпра на перевозі значної кількости Боспорських грошей. Особливого ж значення набуває Кічкаський чи Крарійський перевіз в 9 - 12 ст.ст., коли через нього йшов шлях з Херсонеса до Києва і в цьому місці перехрещувався з великим шляхом «з варяг в греки». В цьому ж місці, перед початком порогів, за свідоцтвом того ж таки Костянтина Порфірогенета зупинялися валки дубів, що йшли вгору по Дніпрові, люди з них висідали на беріг і обходили пороги пішки, переносячи човни на плечах або перетягаючи волоком. Інші валки, що йшли Дніпром за водою в цьому ж таки місці пускали на воду дуби і продовжували відсіль свою подорож вже водою. Очевидно в зв'язку з таким виключним значенням цього середохрестя найбільш торговельних артерій та шляхів сполучення того часу, при Кічкаському перевозі з обидвох боків Дніпра були розташовані великі слав'янські села, що їх залишки винайшла та дослідила Дніпрельстанівська археологічна експедиція. На дні Дніпра, на перевозі, було знайдено багато різних речей, в тому ж числі гроші бронзові, срібні та золоті - Понтійські, Ольбійські, Боспорські, грецькі, римські, арабські, київські, татарські та західньо-европейські. Тут же, в піску на дні, було знайдено 5 надзвичайної цілости великих мечей так званого «варяжського типу», та багато всякої зброї різних часів, від кам'яної сокири та до кулеметів часів громадянської війни.
Нижче Кічкаського перевозу, під тією ж горою, починається острів Хортиця, найбільший на всьому Дніпрі. На чолі острова випиналися з води три величезні скелі, на одній з яких був природний причіпок, що звався «Царицино крісло». Острів Хортиця пов'язаний низкою спогадів та пам'яток з нашою історією. Тут на ньому знаходився ще в 19 ст. величезний дуб - поганське жертвовище, якому вклонялися та приносили жертви слав'яни. На Хортиці з'їздилися в 1223 р. Українські князі, перед походом на ріку Калку на зустріч татарам. В 16 ст. тут знаходилася перша Запорозька Січ, з отаманом Байдою на чолі. З початку 18 ст. Московський уряд побудував тут фортецю проти турків, а на справді проти Запорожців, що боронили тоді волю і незалежність України. На острові Хортиці навіть на поверхні ще видно чимало пам'яток, - могили, залишки січі, московської фортеці, та знайдено силу археологічних матеріялів.
Від Хортиці починався та простягався на низ по Дніпрі до самого гирла - «Великий Луг» запорожців. На низу луга був розкиданий величезний «Чорний ліс», що його згадує ще Геродот, під назвою «Гілеї». Вся просторінь Великого Лугу уявляє собою безкрайні блукви, кути, острови, рукава, плеса та багна, що були вкриті лісом, кущами, очеретом та всяким зіллям.
Недалеко від Кічкаського перевозу вгору по Дніпрові -знаходиться видатне своєрідне красою місце, що звалося «Вовча глотка». Тут сходяться близько Дніпрові береги, в вигляді сторчових високих скель. Тут маємо найбільшу на все Надпоріжжя височину від скелястого дна ріки до верховини скелястої берегової кручі - 70 м. Дніпро з страшенною силою та ревищем проривається в цьому місці крізь «Вовчу глотку».
Вище «Вовчої глотки» знаходиться гарна «Зелена забора» та перший знизу поріг «Вільний», що описаний у Костянтина Порфірогенета під «слав'янською назвою Вульніпраг». Від порогу вгору починається власне порожиста частина Дніпра, що складається з 9-ти порогів, 91 забори, та нечисленної кількости островів великих та маленьких, 120-ти скель, та каменів, розкиданих купами та поодинці.
Гора, на тім'ї якої знаходиться «Площа А», домінувала над всією цією околицею. З верховини гори розгортався єдиний незабутній краєвид на десятки кілометрів. Униз - на Хортицю та Великий Луг, вгору -на початок порогів, на схід - безкрайні степи. Під горою - Кічкаський перевіз та середохрестя великих шляхів. І вгору і униз по багатьох місцях блищала срібна поверхня Дніпра на віддаль якої тільки можна було досягти оком.
В 1930 р. почалися роботи Дніпрельстану на поверхні гори, яку мусіли перетворити на цілком рівну площу «А». Для цього треба було знести найвищу частину гори площею приблизно 2x2 км. Землю, яку зкопували з цієї маківки звозили на околиці площі. Робота переводилася без ніяких механічних приладів, ручно, черкаськими грабарями, яких робило на той час на горі коло 2.500 людей з понад 1.000 однокінних грабарських хур.
Вже під час попереднього огляду верховини гори, на площі, що підлягала нівелюванню виявилася значна кількість пам'яток - звиш 80 могил різного розміру, залишки стародавнього укріплення в вигляді замкнутого вала з каменю засипаного землею, рештки якоїсь площі брукованої каменем, глибокі рови, що вже засунулися землею від часу і т. под. Крім того під поверхнею в землі виявилося надалі в різних місцях сила людських поховань з різного часу. Грабарська праця по знесенню верховини провадилася швидко. Археологічна експедиція, що робила на той час в сточищі Дніпра, могла кинути на гору не більше 2-3 наукових робітників, чого було замало. Грабарі одноразово в кількох місцях глибоко орали плугами площу, що підлягала здійманню. Інші на той час накидали з'орану землю грабарками на хури та вивозили геть на периферію площі, де звалювали в балки та поглиблення. Майже щодня, іноді по кілька разів, плугами руйнувались стародавні поховання. На гору викидались людські черепи, кістки, посуд, зброя і т. п. Археологи не встигали вживати потрібних заходів для охорони знахідок, через що багато їх загинуло.
При таких умовах дослідження городища, що було розташоване на найвищій крапці гори, - було доручено молодому археологові Володимирові Грінченкові. Він узявся До дорученої Йому роботи ретельно та пильно, розподілив всю площу городища - коло 3.000 кв. м. -мережею простих ліній на 2 метрові квадрати і обстежив послідовно квадрат за квадратом.
Завдяки такій методі робіт, В. Грінченко знайшов на площі городища «Кічкаський скарб», але не зрозумів його, через що можливо й не дослідив до кінця. Через те може було б краще, як би цю роботу було доручено хоч не такому молодому робітникові, проте з більшим знанням та досвідом. Але все те виявилося вже запізно.
Обстежене спорудження виявилося не типовим для городища, бо не мало звичайної для городища перерви вала - в'їзда в середину. Під час дослідження рештки зруйнованого від часу валу уявляли собою смугу з каміння заввишки в середині до 20 см. та шириною 7 м. Смуга каміння вже і зверху вкрилася землею та поросла бур'яном, через що була мало помітна на око, навіть зблизька. Городище мало форму простокутника, що утворювався безпереривним валом. Один короткий бік цього простокутника був вигнутий півколом надвір. Під час розкопів городища, поміж камінням знаходилися залізні вістря до стріл та фрагменти сірого посуду, близькі по свойому типові до так званої Салтівської (Аланської) або Північно-Кавказької культури 7-9 ст.ст. В північній частині городища, проти вигнутого боку, на цілком рівній поверхні було знайдено «Кічкаський скарб».
Тут на поверхні без ніяких прикмет, при самому пильному огляданні, було помічено в бур'яні невеликий камінь, що ледве висувався з землі, але ж сам собою навряд чи зміг сюди попасти. Відразу тут було розпочато обережні розкопи та обстеження суцільної площі довкруги того каменя. Таким чином було виявлено тут цілу низку великих каменів, що знаходились під землею неглибоко - на 10-20 см. Це каміння було розташовано під землею в формі майже циркульного кола, з діяметром до 10 м. В лінії цього ж кола було знайдено циліндричну яму з сторчовими стінками, заглибшки в 2 м. Яма та була забита в суціль до самого краю камінням та землею. Серед каміння траплялися залізні трьох гранчасті вістря до стріл. На самому споді під камінням було знайдено кілька незначних уламків кісток, серед них одна більшого розміру, очевидно частина людської гомілкової кости. Уламки кісток, як і деяке каміння, були обпалені. Цей факт надзвичайної ваги не був у свій час спостережений дослідувачем, через що й сама істота пам'ятки в цілому лишилася йому незрозумілою. Дуже ретельне та щире дослідження було разом з тим механічним, без розуміння суті пам'ятника, що підлягав вивченню та реконструкції. Крім того самий «Кічкаський скарб» остільки притяг до себе увагу дослідувача, що деякі додаткові частки всього комплексу могли лишитися невиявленими.
В лінії того ж кола знайшовся і самий «Кічкаський скарб». На глибині лише 20 см. від поверхні, під час розкопів з'явилися держаки трьох залізних шабель давнішого типу, що стреміли сторч. Як виявилося надалі, в цьому місті в свій час було викопано циліндричну яму, діяметром коло 70 см. та глибиною коло 90 см. Цю яму було цілком забито великою кількістю металевих речей, які було проткнуто зверху наскрізь трьома шаблями. Відтак скарб був заворожений і шаблі мали охороняти його. Поміж залізними речами скарбу, по місцях блищало золото.
Скарб було вирізано цілком і нерухомо, переміщено в відповідну велику скриню з грубих дощок і в такому вигляді, за збройною охороною перевезено вантажним автом до Дніпропетровського. Тут, в Дніпропетровському Краєвому історично-археологічному музеї особлива комісія обережно розібрала увесь скарб, записуючи кожну річ в протокол та реєстр. Після того всі речі було кілька разів фотографовано.
В скарбі виявилося: коло 50 залізних стремен, коло 20 залізних удел, також пряжки, кільця тощо від кінських уборів. 2-3 пари стремен та удел були орнаментовані срібною та золотою насічкою. Далі в скарбі було до 1.500 золотих речей, майже виключно у вигляді бляшок та грудочок від стопленого металю. Бляшки всі були орнаментовані різними визерунками, найбільш півкулевими опуклинами (зерню), та пороблені штампом. Форму мали також неоднакову. Найбільш - круглі опуклі та продовгасті, іноді з заокругленим одним коротким кінцем. Всі ці бляхи та бляшки уявляли собою прикраси до кінських та людських убрань з ременю, на зразок тих мідних наборів на кінську шлею, що досі роблять цигани, козаки роблять такі убори на уздечки з срібла, а на Кавказі носять ремінні пояси з такими ж бляшками. Поміж золотими бляхами були й золоті кільця та обійми піхов від шабель. Була також широка та довга золота смуга прикрашена рослинним орнаментом - обклади верхньої частини сагайдаку. Були й менші золоті платівки, також орнаментовані, можливо обклади луків, сідел та іншого військового приладдя. Майже всі ці речі мали сліди перебування в огні, а багато речей було деформовано стопленням, в вигляді шматочків золота та крапель. Зі срібних речей прегарної цілости виявився чималий срібний орел, вилитий з топленого металю та оброблений карбиком. Ноги орла обкручувала гадюка, яка підводилася головою до грудей орла і гризла його в серце. Відома з античного світу алегорія - боротьба сили та хитрости. На верхній частині лівого крила знаходилося кругле візантійське клейно. На грудях чималими літерами вирізано напис «ПЕТРОУ». Без сумніву цей орел уявляв собою вершок стяга (signum) когорти якогось византійського войовника - може командира імператорської гвардії. Друга також пластична фігура, того ж призначення, уявляла собою лева, від якого на жаль лишилася тільки голова, решта ж була стоплена. Крім того було чимало частково стоплених, або поламаних - срібних речей, з яких більшість - церковне начиння: - кадила, чаші, діскоси і т. п. Деякі речі не було визначено взагалі, оскільки весь матеріял не було науково оброблено.


Оффлайн sid_53

  • Опытный пользователь
  • ***
  • Garrett ACE 250
Кічкаська знахідка не тільки не була ніде публікована, але за неї не було навіть найменшої звістки в газетах. Молодий археолог В. Грінченко, що переводив розкопи, досліди та опис цієї знахідки, думав дальшу обробку знайденого матеріялу використати для своєї наукової дисертації. Між тим вже з 1930 року почався «розгорнутий соціялістичний наступ»: усуспільнювання, розкуркулювання, шалений голод, боротьба зі шкідництвом, буржуазним націоналізмом і т. д. Разом з тим за короткий час було знищено всю українську інтелігенцію. Загинув і В. Грінченко. Він був схоплений НКВД і зник без сліду. Разом з ним зникли й описові матеріяли, що були в нього - щоденники розкопів, пляни, кресленики, рисунки, фото і т. д. З часів знахідки минуло вже більше 19 років. Зникли вже й інші свідки цих подій. Далі мовчати не можна, і я уважаю своїм обов'язком публікувати вищенаведені факти, до відома українських археологів, істориків та всього суспільства.
Щодо змісту та сенсу «Кічкаського скарбу», то В. Грінченко гадав, що це є звичайний скарб, захований будівничими та господарями городища підчас небезпеки. Потім всі господарі були вбиті і, завдяки тому, що про скарб не знав більш ніхто, а зверху не було ніяких прикмет, він переховався протягом 1.000 років. Гіпотеза В. Грінченка - помилкова і її цілком відкидає як складний ритуал, в умовах якого находився скарб, так і напівспалення його речей. Таких скарбів не буває. Знахідка по всьому своєму характеру, не викликає ані найменшого сумніву і уявляє собою не скарб, а звичайне для того часу князівське поховання, обрядом трупоспалення та закопування в землю його рештків. Поховання не є пов'язане з городищем у той спосіб, як гадав В. Грінченко. Весь комплекс ритуалу поховання не досліджено до кінця і можливо що десь там же лишилися ще невиявлені частки поховання. Безперечність та непохитність такого розуміння пам'ятника, повністю визнав і проф. Л. Мацулевич - найкращий знавець мабуть на всю Европу византійсько-варварських культур, в приватній розмові зі мною в 1932 році. Поховання значних осіб та войовників шляхом трупоспалення на кострищі зо всім майном та зброєю, вживалося вже на зорі античного світу. З найбільш відомих описів таких поховань, можна пригадати похорон Гектора, як він виспівується в Іліяді, або похорон Юлія Цезаря, що виразно описаний Апіаном. Для часів кічкаської могили маємо найбільш відомий опис такого ж поховання «значного русина» обрядом трупоспалення на кострищі, у арабського письменника Ібн-Даста. На підставі цього опису малярем Семиградським була намальована відома картина «похорон значного русина». В археології маємо відому «Чорну Могилу», в Чернігові, що її розкопав Д. Самоквасов. Тут в могилі було знайдено рештки трупоспалення якогось руського витязя 9-10 ст., з залізною зброєю і тур'їми рогами, окутими срібними орнаментованими плитівками.
Всі речі Кічкаського скарбу з боку стиля та техніки свого виробу - характерні для византійської культури 8-10 ст. ст. і наближче нагадують речі відомого «Перещепинського скарбу», що його було знайдено підпасками в кучугурах недалеко від Полтави в 1912 р. Цікаво, що цей останній, незрівняно більший та різноманітніший ніж Кічкаський, також складається з речей византійського діла, серед яких багато церковного начиння. Перещепинський скарб був закопаний в кучугурах іменно яко скарб, на сховище дорогоцінностей, очевидячки на прикінці 7-го ст. Цей цікавий факт указує на те, що слав'яно-українські князі вже за ті часи стреміли до Дунаю та Чорного моря й ходили походами на Византію. Ці ж самі походи, як найважніше державне завдання, переводили й надалі, після утворення першої української держави в Києві -князі Олег, Ігор, Святослав та Володимир.
Вертаючись до тієї історичної картини, яку малює нам Кічкаський скарб, без найменшого сумніву можемо сказати таке: тут, в 10 ст. було поховано шляхом трупоспалення зо всім майном, та послідуючим похороном в землі рештків, - якогось видатного войовника - князя, що повертався із здобиччю з Византії на Україну і загинув біля порогів.
Хто би то міг бути крім київського князя Святослава?
В нашій літописі маємо оповідання, як великий український князь-лицарь Святослав, вертаючи до дому з Дунаю, 972 р. біля Дніпрових порогів зненацька попав в засідку, що зробили печеніги, чекаючи на його поворот. В бою князь був забитий. Таким чином в обидвох джерелах - письменному і археологічному -маємо рідкий збіг, і цей збіг стверджує з одного боку легенду літопису про смерть Святослава, з другого не лишає ніякого сумніву в тому, що Кічкаський скарб - є Святославова могила. Місцевість де виявлено могилу Святослава, указує й на низку можливих історичних деталів. Святослав вертав до дому з Доростолу над Дунаєм, маючи при собі й всю здобич. Мабуть ці обставини і підштовхнули печенігів напасти на нього по дорозі. Для нападу було призначено найзручніше для цього місце - біля Кічкаського перевозу, де подорожні люди мусять зупиняти човни та висідати на беріг. З високої гори над перевозом, що ми за неї говорили вище, печенізька сторожа слідкувала за Дніпром та берегла повороту Святослава з дружиною. При таких умовах печеніги могли його побачити заздалегідь, могли сховатися десь біля перевозу та підготуватися до нападу. Після бойовища, яке мабуть відбулося на березі і в якому загинув Святослав, решта його дружини одійшла на гору, де й поховала труп героя зо всіми почестями, що йому належали. Під час цієї затримки, дружина перебувала на горі в старому городищі. Похорон відбувся не вдома, в умовах близького дорога та військової небезпеки, через те над похованим не було насунуто величезної могили і поховання придбало як би таємний характер. Можливо, що поховання відкрито не повністю і десь поблизу знаходяться ще якісь його деталі.
Місце могили Святослава знаходиться в північному краю Нового Запоріжжя, на терені «поселка 6». Виявити це місце легко, наклавши на сучасний плян місцевости (містини) плян тієї ж містини за часів Дніпрельбуду, де означено «Площу А» та городище.
У всякому разі конче потрібно в майбутньому, як тільки зміниться існуючий зараз в Україні стан, перевести на місці знахідки поховання найширші додаткові розвідкові розкопи та розшуки. На тому ж місці мусить бути побудований пам'ятник українському князеві-лицареві Святославові, а гора прибрати назву «гори Святослава». Це ми заповідаємо молодим українським археологам, історикам та патріотам. Віримо, що в найближчій будуччині умови життя й розвитку України радикально зміняться і державою буде правити нарід, який в ній живе. Розгорнеться «третій розквіт» і аж тоді ми зможемо оглянутися взад та вшанувати пам'ять великих синів України на вічні часи. До числа таких національних героїв належить і князь Святослав, за якого ще далеко не сказано останнього слова. Багато було написано за його походи та війни, якими він поширював терен першої Української Держави та обороняв її кордони. Але Святослав був не тільки завойовником, що прагнув тільки здобичі. Він був ще й до того великим політичним діячем, ясно уявляв собі значення для розвитку української держави - Північного Кавказу, Руського моря, Хвалинського моря та Балкану. Він не боявся навіть підняти питання про перенесення столиці української держави з Києва на Нижній Дунай до «Руського моря». Цим він думав також закріпити за Україною навіки панування над Руським морем, до якого стреміли своїми походами всі його попередники. Літопис наводить думки Святослава, якими він обґрунтовував перенесення столиці на Нижній Дунай, то б то теоретичні підвалини політичних прагнень. Відтак Святослав уявляється з історичних джерел, як предтеча та один з основоположників ідеології сучасної української морської великодержавности.
В цьому зв'язку історична постать Святослава, разом з тим і питання за його могилу та пам'ятник, підводяться на нову височінь та набувають нового значення в циклі національно-політичних завдань, що стоять перед українським народом.
(Часопис «Старожитності» 7-10, 1993р.)


Оффлайн sid_53

  • Опытный пользователь
  • ***
  • Garrett ACE 250
Смерть князя Святослава Игоревича произошла не на Хортице

Князь Святослав в историю нашей страны занимает не последнее место. Ведь это был один из самых известных знаменитых киевских князей. "Пылкий и смелый, отважный и деятельный" - так аттестуют киевского князя византийский летописец Лев Диакон. А украинский историк М.С. Грушевский остроумно называет его то "запорожцем на киевском престоле", то "странствующим рыцарем", поясняя, что роль князя – правителя, главы государства в деятельности Святослава вполне отступает на второй план пред ролью предварительной дружины. Война была единственной всепоглощающей страстью по имени Славенин, по кодексу чести варяг, по образу жизни кочевник, он был сыном всей великой Евразии и вольно дышал в ее степях и чащах. Многие из учебников истории знают, что свою смерть он нашел от руки половцев на о. Хортице, у Черной скалы. В музее истории Запорожского казачества этому событию даже посвящена прекрасная диарама.

 Но так ли все было на самом деле? Как известно история очень субъективная наука. Трактовать одни и те же события можно по-разному. Тем более если нас разделяет 1300 лет. Как утверждает Георгий Шаповалов, директор Запорожского краеведческого музея, в своей статье "Где погиб князь Ярослав Игоревич?", на протяжении почти ста лет исторической наукой накоплена информация, которая позволяет не согласиться с официальной версией о смерти князя на о. Хортице.
 Вот как описываются эти события в летописи "в 971 году князь Святослав, заключив мир с византийцами, отправился на ладьях к днепровским порогам и сказал ему воевода отца его Свенельд: обойди князь (их) на конях, так как стоят печенеги в порогах". Однако князь его не послушал. Тем временем послали переяславцы к печенегам гонцов предупредить, что "идет Святослав в Русь, взявши вещей много у греков и пленных много, а с дружиной малой". Услышав это печенеги перекрыли пороги. И пришел Святослав к порогам, но нельзя было пройти их и стал он зимовать в Белоборежье. И не было у них пищи, и настал голод большой, так что по полгривны была голова коняча. И зимовал тут Святослав, а когда пришла весна, пошел в пороги.

 Год 972 пришел Святослав в пороги, и напал на него Куря, князь печенежский, и убили они Святослава и взяли голову его, и с черепа его сделали чашу и пили из нее. Свенельд же пришел в Киев к Ярополку. И было всех лет княжения Святославового двадцать и восемью."

Как известно, днепровские пороги до 1932 года, до затопления их в связи с сооружением Днепрогеса, находились между современными городами Запорожье и Днепропетровск. Так что площадь для ответа на вопрос, где именно погиб Святослав, огромная. И почему решили, что это о. Хортица, непонятно.По свидетельству византийского императора Константина Багрянородного, самое опасное место для тех славян, которые преодолевали пороги на своих кораблях, была переправа Крария. Она известна в более поздних источниках как Кичкасская переправа и находилась между последним порогом и о. Хортица. Днепр имел тут ширину в 150-180 метров именно поэтому печенеги, указывает автор, спускаются и нападают на славян. Шаповалов считает, что вполне природно, что ответ на вопрос, где погиб Святослав нужно искать здесь. Чтобы не быть голословным он упоминает, что еще в 1930 г. Днепрогесовская историко-археологическая экспедиция выявила уникальный памятник, имеющий непосредственное отношение к теме статьи.

 Из публикации археолога Гринченко, производившего раскопки стало известно вот что. При исследовании Вознесенской горки, район Павло-Кичкаса, на так называемой "площадкеА" был выявлен могильник, в который входило до 50-ти курганов, которые имели различные размеры и формы. В целом курганный могильник протянулся в направлении северо-восток, юго-запад и разделялся на две группы, которые находились в 500 метрах одна от другой. Между курганными насыпями, был выявлен вал высотой от 45 до 85 см. Вал создавал сооружение-укрепление в виде прямоугольника длиной 82 и шириной 51 м. Во время раскопок этого сооружения было найдено много фрагментов древней посуды и конских костей. В восточной части укрепления археологи выявили разрушенную кольцевую обкладку из камня, площадью 29 кв. метров. В ее центре на глубине до 2-х метров находилось захоронение, в пользу которого свидетельствовали найденные тут человеческие кости, стрелы и камни.

 Рядом был обнаружен так называемый" Вознесенский клад". Он представлял цилиндрическую яму глубиной до 90 см и диаметром –70 см. Яма была доверху забита большим количеством металлических предметов. Местами блистало золото и серебро. Клад был доставлен в Днепропетровский исторический музей.

 Из серебренных предметов лучше всего сохранилась фигура орла со змеей в лапах. На груди орла вырезано монограмму -латинский крест, на краях которого расположены буквы, которые составляют имя "Петрос". Византийские походы Святослав широко известны. Чего стоит только щит, который он прибил к городским воротам Константинополя, после взятия города. Исследователи считают, что ряд вещей из клада, как уже упоминавшиеся выше явно византийского происхождения.
 Гринченко пишет: " Состав предметов из захоронения указывает на то, что они принадлежали не одному человеку, а нескольким. Эти люди безусловно не могли умереть одновременно обычной смертью. Причиной такой скоропостижной смерти мог быть неудачный бой, восстание в войске или какая-нибудь серьезная катастрофа ,во время которой погибли полководцы и определенное количество воинов. Эта катастрофа, возможно привела к безвыходному состоянию и воинам, которые остались в живых, пришлось сжечь вместе с погибшими своими полководцами и товарищами также военные регалии (орел и лев), чтобы они не достались врагу".

А вот свидетельство другого участника раскопок, профессора М.Миллера. "В этом месте", - пишет он – "рядом с Хортицей, Днепр выгинается коленом, окружая с двух сторон большую и высокую гору (Вознесенскую горку) в форме полукруга, который находится на левом берегу. От степи эта гора отличается подбалками, которые впадают в балки Капустяная и Кичкасская. Под горой находился известный в истории Кичкасский или Крарийский перевоз через Днепр. Особенное значение он приобрел в IX-XII ст., когда через него шел путь из Херсона в Киев и в этом месте он перекрещивался с большим водным путем "из варяг в греки".

 "Гора", на вершине которой находилась "Площадь А", - пишет М.Миллер,- "доминировала над всей окружающей местностью. С вершины горы разворачиваются единственный незабываемый вид на десятки километров: вниз – на Хортицу и Великий Луг, вверх – на начало порогов, на восток – в крайние степи. Под горой Крарийский перевоз и средоточение великий путей. И вверх и вниз, во многих местах блистала серебренная поверхность Днепра, на расстояние, которое только хватало глаз". Именно Михаил Миллер, первым выдвинул гипотезу, что это захоронения является, ничем иным, как могилой Святослава и его дружинников.

 Князь, действительно, мог подойти на кораблях по новому Днепру в район "Красной речки", и доведавшись от разведки про печенежскую засаду на Кичкасской переправе, попробовал обойти их на конях, степными балками – Капустяной, Кичкасской и др. Это можно было сделать для нанесения внезапного удара по засаде со стороны порогов с целью обеспечения свободного прохода флотилии вверх по Днепру. Когда же пройти незаметным степными балками Святославу не удалось, он, отрезанный печенегами от флотилии на Днепре, вынужден был подняться в небольшое сторожевое укрепление (Вознесенская горка). Оно было построено жителями славянских, окрестных поселений лет на сто раньше на стратегически выгодной возвышенности. Именно там, считает Г. Шаповалов, великий князь Святослав, вместе с верными воеводами и небольшим отрядом воинов, и приняли свой последний неравный бой. Про нахождение славянской флотилии на новом Днепре возле его левого берега, напротив современного островка Ростебиного, свидетельствуют многочисленные случайные находки со дна реки: кольчуги, мечи, наконечники стрел периода Киевской Руси. Тут же в 1952 году были найдены и затопленные корабли.

 Возможно, это и была последняя стоянка кораблей князя Святослава, до которых он не добрался, оставшись навсегда на Вознесенской горке.


Ярослав Шевченко


Оффлайн Евгений

  • Просто Джек
  • Администратор
  • Супер Эксперт
  • ****
  • Металлоискатели в kladoiskatel.net
Не вериться мне, что наконечники стрел (русов) можно найти в Днепре, помоему это не статья а сочинение.


Оффлайн sid_53

  • Опытный пользователь
  • ***
  • Garrett ACE 250
"УДАРИМ" ПАМЯТНИКОМ ПО ПРАВДЕ ИСТОРИИ
Запорожская «мемориада»
Недавно один из запорожских телеканалов передал радостную весть: скоро в нашем городе будет установлен памятник великому князю киевскому Святославу Игоревичу! Ни сам памятник (макет которого был показан), ни рассуждения, ведущиеся вокруг него, не оставят мыслящего человека равнодушным.
 
Диктор, озвучивавший ДАННЫЙ СЮЖЕТ, назвал князя «освободителем Руси от хазарского ига», а сам памятник был преподнесён, как ещё одна замечательная работа выдающегося российского скульптора КЛЫКОВА. Бывший директор Национального заповедника Хортица Георгий КРАПИВКА, подкрепляя необходимость установления этого монумента, сказал: «...Есть много мнений по поводу того, где именно погиб в 972-м году князь Святослав. Но все учёные сходятся в том, что это произошло в районе города Запорожья». В заключение был продиктован номер счёта, куда патриотичные граждане имеют счастливую возможность перевести свои деньги, Я же решил проявить патриотизм, высказав своё мнение об этом памятнике.
Так где же погиб Святослав?
Наука история базируется на фактах, которые мы берём из летописей, грамот, надписей на камне, археологических находок и других авторитетных источников. Обстоятельства смерти Святослава нам известны из «Повести минувших лет» - начальной русской летописи.
К сожалению, только из неё. Вот что говорит летопись: «В год 972-ой пришёл Святослав в пороги (т.е. - Днепровские пороги) и напал на него Куря, князь печенежский. И убили они (печенеги) Святослава...»
И вот, на основании этих строк делаются различные предположения типа: «Святослав погиб у острова Хортицы», «Он погиб у Кичкасской переправы». На основании этих строк в Хортицком музее создана диорама «Гибель Святослава», а рядом - на Чёрной скале - поставлен памятный знак. Ну, а если быть точным?..
Где находился ближайший к Запорожью Днепровский порог (один из тех, куда, как говорит летописец, пришёл Святослав)? Ближайший порог - Вольный - находился на расстоянии около четырёх с половиной километров к северу от Кичкасского мыса (современный остров Ленина - его часть) и около семи километров от Хортицы по прямой! Да, нынешний геологический заказник «Днепровские пороги» находится рядом с Хортицей. Но основан он был в 1974-ом году, и почему получил такое название -непонятно. Может быть, потому, что в составе заказника есть «заборы»? Но забора - не порог. Она, в отличие от порога, преграждает русло реки частично. И заборы были на Днепре от Никополя до Верхнеднепровска. И никто не называет всё это пространство «Днепровскими порогами»...
Так как же можно на основании летописных строк утверждать, что Святослав погиб «в районе Запорожья»? Как можно такое предполагать? Я этого не понимаю. Если бы, например, в летописи было написано: «...пошёл Святослав к порогам», то ещё можно было бы предположить, что он к порогам не дошёл, и его убили, ну, например, у острова Хортицы. Но написано ведь именно: «пришёл в пороги». По-моему, некорректно рассуждать так: «Я, живущий в 21-ом веке, знаю больше и лучше о событиях 10-го века, чем тот летописец, который жил в 12-ом веке». Гораздо добросовестнее поступили историки 19-го века. Они не нашли никаких данных, которые помогли бы уточнить место гибели Святослава более конкретно. Поэтому мемориальный знак, напоминающий об этом событии, был установлен на полпути между первым и последним порогом.
О памятнике и немножко нервно...
На эскизе памятника мы видим человека, в правой руке которого поднят меч. Я слышал, что скульптор имел в виду, что Святослав как бы передаёт этот меч потомкам - то есть нам. Что это значит? Призыв к войне?.. Почему чуб на голове князя стоит торчком? Он что - намазал его чем-то? Почему фигура Святослава такая статичная? Неужели нельзя было придать ей больше движения? В летописи сказано, что Святослав «ходил легко, как барс», а памятник подобен истукану! Почему бы не изобразить князя с тем же мечом, но более живо, как повествуется в той же летописи: «И принесли ему (Святославу) меч, и он, взяв, стал любоваться им, и хвалить, и благодарить императора (пославшего дары). Послы императора, вернувшись от Святослава, сказали: «Лютым будет этот человек, потому что имуществом пренебрегает, а оружие берёт. Соглашайся, император, на дань».
Не знаю - может быть, скульптор Клыков и выдающийся... Но я не хочу, чтобы в Запорожье стоял памятник Святославу его работы. Я сам не дам ни копейки на установку этого «дара», и другим не советую.
Люди! В Запорожье полно других проблем. Найдите своим деньгам лучшее применение. А что касается памятника Святославу в принципе - я не против. Князь ведь всё-таки бывал на Хортице. Вот только пусть памятник будет получше.
Олег ВЛАСОВ,
старший научный сотрудник
Запорожского областного
краеведческого музея
газета «Суббота плюс» 6 октября 2005 года стр.5


Оффлайн Евгений

  • Просто Джек
  • Администратор
  • Супер Эксперт
  • ****
  • Металлоискатели в kladoiskatel.net
Не вериться мне, что наконечники стрел (русов) можно найти в Днепре, помоему это не статья а сочинение.
Был не прав, так как сам потом находил.   ::)


Оффлайн vanya55555

  • Опытный пользователь
  • ***