Форум Кладоискатель. Металлоискатель форум.

Клады Украины

Евгений · 19 · 53960

Оффлайн Евгений

  • Просто Джек
  • Администратор
  • Супер Эксперт
  • ****
  • Металлоискатели в kladoiskatel.net
Клады Украины
Статья с видео находиться на сайте:
http://kladoiskatel.net/blog/news/


Форум Кладоискатель. Металлоискатель форум.

Клады Украины
« : 20 Ноябрь 2007, 19:37:58 »

Оффлайн Евгений

  • Просто Джек
  • Администратор
  • Супер Эксперт
  • ****
  • Металлоискатели в kladoiskatel.net
В Украине найден самый большой клад времен Крымского ханства

Клад больших размеров нашли в Феодосии
Как сообщили в Феодосийском музее денег, в лесу на горе Тепе-Оба в районе Феодосии найден самый большой клад в истории независимой Украины: более 10 тыс. монет времен Крымского ханства.


По словам представителей музея, клад был найден случайно в кувшине , который находился на небольшой глубине в лесу на горе Тепе-Оба. "Это самый большой клад в истории независимой Украины. Ранее самым большим кладом считался также крымский клад, найденный на Чуфут-Кале. Тогда были найдены 4 тысячи 250 монет", - отметили в музее.

В музее также сообщили, что 10 тыс. монет времен крымского ханства - это очень большая сумма по тем временам.

Если обратиться к книге, рассказывающей об истории крымских татар в Крыму, то можно узнать, что за 2 акче - именно так называются найденные монеты, можно было купить лепешку, за 4 акче - курицу, за 22-24 акче - барана.

Найденные монеты - это самый меньший номинал времен крымского ханства, "акче" - это аналог турецкой "аспр". Найденые в районе Феодосии монеты сделаны из низкопробного серебра и меди

Клад, который получит название "феодосийский клад", будет храниться в музее денег в Феодосии.

Отметим, что Феодосийский музей денег открылся в августе 2003 года. Деятельность музея денег направлена на изучение и популяризацию монетного дела Феодосии. В музее представлена уникальная экспозиция: деньги, отчеканенные и отпечатанные в Феодосии с античных времен до наших дней.

По материалам УНИАН


Оффлайн Евгений

  • Просто Джек
  • Администратор
  • Супер Эксперт
  • ****
  • Металлоискатели в kladoiskatel.net
МОГИЛА СВЯТОСЛАВА – В ЦЕНТРІ ЗАПОРІЖЖЯ

     Поховання-спалення, в якому в 1930 році було знайдено Кічкаський скарб, є могилою князя Святослава і... святинею болгарського народу – особистим штандартом засновника Дунайської Болгарії хана Аспаруха

       Про так званий Кічкаський, або Вознесенський, скарб, який знайшли в місті Запоріжжя, вперше я почув, ще навчаючись на історичному факультеті Дніпропетровського університету. Саме тоді, у далекому тепер 1969 році, на лекції з археології молода викладачка Ірина Федорівна Ковальова із захопленням розповідала про унікальну світового значення знахідку.
      
Спойлер
У 1930 році Дніпрогесівська історико-археологічна експедиція досліджувала територію, на якій планувалося будівництво заводів-гігантів Запорізького промислового комплексу. При обстеженні Вознесенської гірки (район сучасного адміністративного центру Запоріжжя), на так званій площадці А було виявлено могильник, до якого входило до 50-ти курганів, що мали різноманітні розміри та форми. В цілому курганний могильник простягався у напрямі північний схід – південний захід і поділявся на дві групи, що були за 500 метрів одна від одної. Між могильними насипами південно-західної групи виднівся розпливчатий вал висотою від 0,45 до 0,85 метра. Вал утворював споруду-укріплення у вигляді прямокутника завдовжки 82 і завширшки 51 метр. Під час розкопок цієї споруди археологом В. А. Грінченком було знайдено багато фрагментів" давнього посуду і конячих кісток. У східній частині укріплення археологи виявили зруйновану кам'яну кільцеву викладку площею 29 квадратних метрів. В її центрі на глибині до 2-х метрів знаходилось поховання-спалення, на користь чого свідчили знайдені тут обпалені людські кістки, залізні стріли та каміння.
       Поруч було виявлено і сам "Кічкаський скарб", який знаходився в окремій циліндричній ямі глибиною до 90 см, а діаметром до 70 см. Вона була вщерть забита великою кількістю металевих речей. Вся яма згори була проткнута трьома шаблями. Серед залізних речей скарбу місцями блищало золото та срібло. Скарб було вирізано цілком, переміщено у дерев'яний ящик і під наглядом озброєної охорони на грузовому авто перевезено у Дніпропетровський історичний музей. Там спеціальна комісія обережно розібрала, запротоколювала і сфотографувала весь скарб, знайдений у Запоріжжі.
       З публікацій дослідників скарбу відомо, що в ньому знаходились 50 залізних стремен, 20 залізних кінських удел, а також пряжки та кільця від кінських уборів. Дві-три пари стремен та удел були орнаментовані срібною та золотою насічкою. В скарбі знаходилось до 1500 золотих речей, майже виключно у вигляді бляшок та грудочок розплавленого металу загальною вагою більше 1кг 200 г. Бляшки були прикрашені складною ювелірною технікою – зерню та сканню, а деякі виготовлені штампом. В основному вони призначалися для оздоблення кінських та людських убрань з ременю. Серед знахідок були і золоті кільця, обійми та інші деталі від піхов для шабель, сагайдаків, луків, сідел та іншого військового спорядження. Більшість речей мала сліди перебування у вогні, а багато з них було знищено вогнем і становило золоті та срібні шматочки металу.
       Із срібних речей найкраще збереглася фігурка орла зі змією в лапах, відома з античності алегорія боротьби відкритої сили та підступної хитрості. На грудях орла вирізано монограму – латинський хрест, на краях якого розміщені літери, які складають ім'я "Петроc". На спині в два ряди розміщено 12 шишечок, по шість в ряд. Що вони означають – невідомо. Дослідники вважать, що срібний птах вагою більше кілограма і заввишки 21 см колись, скоріше за все, був навершям корогви візантійського легіону. З другої, схожої, фігури лева вціліла лише голова. Серед знахідок із срібла частина речей (кадило, чаші, дискоси), мала культове призначення. Багато речей не вдалося ідентифікувати через їхню погану збереженість.
       Археолог В.А. Грінченко, який розкопав Вознесенський скарб, датував пам'ятку VIII століттям і зробив висновок, що це поховання кількох чоловік. Вважаючи, що поховані не могли померти всі відразу, дослідник зробив висновок – "причиною такої передчасної смерті міг бути невдалий бій, повстання у війську або якась серйозна катастрофа, під час якої загинули полководці і певна кількість воїнів. Ця катастрофа, можливо, призвела до безвихідного становища, і воїнам, які лишились живими, довелось спалити разом із своїми загиблими полководцями та товаришами також і військові регалії (орел та лев), щоб вони не дістались ворогові". Спорудження з валами, розташоване у найвищій частині Вознесенської гірки, дозволяло контролювати місцевість у радіусі 15 кілометрів і, можливо, було укріпленням центрального управління штабу військового загону слов"ян або хазарів.
       Зацікавившись знахідкою, я протягом багатьох років намагався з'ясувати у фахівців, в якому музеї Радянського Союзу можна з нею ознайомитись, і всюди чув відповідь, що її втрачено під час Великої Вітчизняної війни. Та одного разу, у 1977 році, науковий співробітник нашого музею Г. І. Пугіна розповіла мені, що років десять назад майже випадково вона бачила на власні очі срібного орла, і всі інші речі із Кічкаського скарбу у запасниках Харківського історичного музею. Це був час, коли Запорізькому краєзнавчому музею передали нове приміщення і за переїздом було не до пошуків скарбів. Але я з'ясував, що відразу після вивчення скарбу найціннішу (у розумінні чиновників золоту і срібну) його частину відправили у столичний, на той час, Харківський історичний музей. У Дніпропетровському музеї залишили вироби із заліза. Лише у 1982 році мені вдалося ознайомитись із Кічкаським скарбом у Харківському історичному музеї. У тому ж році відбулося справжнє диво: порозумівшись з директором Харківського історичного музею, я організував обмін експонатами між нашими музеями, і срібний орел із Кічкаського скарбу, якого читач бачить на фото, повернувся до Запоріжжя.
       А кількома роками пізніше мене знайшов мій знайомий редактор софійського телебачення, відомий болгарський публіцист і археолог Георгій Костов і тремтячим від хвилювання голосом попрохав дозволу на зйомку цього срібного орла – святині болгарського народу – особистого штандарту засновника Дунайської Болгарії хана Аспаруха. Він розповів мені, що німецькй вчений Еахім Вернер нещодавно довів зв'язок так званого Малоперещепинського скарбу, знайденого під Полтавою, з ханом Кубратом, засновнику Великої Болгарії у VII столітті. Г. Костов звернув увагу на те, що напис на грудях орла можна прочитати і як "Аспор". А це, на його думку, дає право вважати Кічкаський скарб похованням хана Аспаруха – сина хана Кубрата. Пам'ятаю, що коли я давав тоді, у 1991 році, інтерв'ю Георгію Костову для болгарського телебачення, то не виключав можливості потрапляння болгарських старожитностей у східноєвропейські степи в якості трофеїв князів Київської Русі і, зокрема, князя Святослава.
       І лише роки незалежності України дали можливість розвинутись цьому припущенню. Серед численних праць українських археологів та істориків, які друкувалися в еміграції, а тепер є доступними і для нас, мою увагу привернула праця професора Михайла Міллера під назвою "Могила Князя Святослава", видана у 1951 році в Канаді. Доктор М Міллер, який сам був учасником Дніпрогесівської археологічної експедиції і брав участь у розкопках Кічкаського скарбу, переконливо доводить, що це поховання-спалення є Святославовою могилою. При цьому він звертає увагу на те, що поховання розташоване "в цілком виключному місці, єдиному в своєму роді на всій просторіні Дніпра від порогів до Чорного моря". В цьому місці поруч із островом Хортицею Дніпро вигинається коліном, оточуючи з двох боків велику та високу гору (Вознесенську гірку) у формі півкулі, що знаходиться на лівому березі. Від степу ця гора відрізана вибалками, які впадають у балки Капустяна та Кічкаська. Під горою був відомий в історії Кічкаський, або Крарійський перевіз через Дніпро. Особливого значення він набуває в ІХ-ХІІ століттях, коли через нього йшов шлях із Херсонесу до Києва і в цьому місці перехрещувався з великим водним шляхом "з варяг в греки". Ще одне таке перехрещення шляхів у вигляді Протолчого броду проходило через нижню частину острова Хортиці. В зв'язку з таким виключним значенням цього середохрестя найбільших торговельних артерій та шляхів того часу, при Кічкаському перевозі на обох берегах Дніпра, а на Хортиці – при Протолчому броді, були розташовані великі слов'янські села, залишки яких дослідили археологи. "Гора, на тім'ї якої знаходилась "Площа А", – пише М.Міллер, – домінувала над усією цією околицею. З верховини гори розгортався єдиний незабутній краєвид на десятки кілометрів униз – на Хортицю та Великий Луг, вгору – на початок порогів, на схід – у безкрайні степи, під горою – Крарійський перевіз та середохрестя великих шляхів.
       І вгору, й униз по багатьох місцях блищала срібна поверхня Дніпра.
       Нагадаємо, що відповідно до літопису князь Святослав, уклавши мир з візантійцями, рушив у човнах до дніпрових порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд "Обійди, княже, пороги на конях, бо стоять печеніги в порогах". Однак не послухав князь його і рушив у човнах. Тим часом послали переяславці до печенігів гонців повідомити що "іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною". Почувши ж це, печеніги заступили пороги: "І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. А коли приспіла весна (972 року Г. Ш. ), пішов Святослав у пороги. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, окувавши череп його золотом, пили з нього".
       На нашу думку, дуже цікава ідея М. Міллера про ототожнення Кічкаського скарбу з похованням князя Святослава має право на існування ще й тому, що, по-перше, серед знахідок таємничого поховання-спалення знайдено кілька корабельних цвяхів. А це свідчить про обряд спалення у кораблі, який був поширений серед слов'ян того часу, по-друге, Святослав дійсно міг підійти на кораблях по Новому Дніпру в район сучасної Червоної річки і, довідавшись від розвідки, що на Кічкаській переправі його підстерігають печеніги, спробувати обійти їх степовими балками – Капустяною, Кічкаською та іншими. А коли Святославу це не вдалося, він, відрізаний від флотилії на Дніпрі, змушений був піднятися в невелике тимчасове сторожове укріплення, побудоване мешканцями Кічкаського або Хортицького слов'янських поселень, на стратегічно вигідній верхівці Вознесенської гірки і там прийняти останній нерівний бій. На користь цього цілком логічного припущення говорять численні випадкові знахідки з дна Нового Дніпра в районі острівця Растьобиного. Їх було зроблено у 1949-1952 роках під час поглиблення русла річки земснарядами. Саме тоді було знайдено череп'яний посуд, килим і зброю: кольчуги, мечі, наконечники списів і стріл слов'янського часу. Знайдено було також багато людських черепів. Тут же у 1952 році, як розповідав мені безпосередній учасник подій Г. Т. Гирич, було знайдено і затоплені кораблі. Ніс одного з них прикрашала фігура якогось чудовиська. Можливо, це і була остання стоянка кораблів князя Святослава, до яких він не пробився, залишившись назавжди на Вознесенській гірці.
       Ті з бойових побратимів князя Святослава, що залишилися в живих, поховали за давнім обрядом великого полководця, спаливши разом із кіньми та прислугою, і не насипали традиційного кургану. Бо, з одного боку, вже було "на підході" християнство, яке не сприймало такі поховальні споруди, а з іншого, можливо, розсудили вони, сама Вознесенська гірка, ця дивна місцина, має бути своєрідним величезним природним "курганом" на честь князя. А щоб вирізнити могилу з-поміж інших, подати незвичний знак нащадкам, які будуть пам'ятати і, можливо, шукати сліди великого князя, проткнули поховання трьома шаблями. Хоча, можливо, зробили це і печеніги, які боялися князя і після його смерті.
       Як би там не було, а сучасне місто Запоріжжя може пишатися тим, що має таку пам'ятку, про яку Михайло Міллер у далекій Канаді в 1951 році пророче написав: "конче потрібно в майбутньому, як тільки зміниться існуючий тепер в Україні стан, провести на місці знахідки поховання найширші додаткові розкопи та розшуки. На тому ж місці мусить бути побудований пам'ятник українському князю-лицареві Святославу, а гора – придбати назвище "гори Святослава". Цю працю ми заповідаємо молодим українським археологам, історикам та патріотам.

Георгій Шаповалов,
директор Запорізького краєзнавчого музею
[свернуть]


Оффлайн Shurik007

  • Опытный пользователь
  • ***
  • Днепропетровск АСЕ 250
Вот почитайте еще о кладе:ЕКАТЕРИНОСЛАВСКАЯ ГУБЕРНИЯ
БАХМУТСКИЙ УЕЗД. У села Ясиноватского есть Западная балка, в которой с востока на запад шел подземный ход. Сооружен он был разбойниками, впоследствии ушедшими на Кубань. Спасаясь от полиции, они все сокровища зарыли в балке. Искали этот клад в 1890 году наследники разбойников. Но их раскопки были поверхностны и не дали результатов. А в поселке Михайловка имеются старинные погреба и подземный ход, идущий по направлению к «Гострым могилам». По одной легенде, курган над могилами был насыпан разбойниками, сокрывшими в них клады в виде драгоценных камней, жемчуга и пр. По другой — клад закопан запорожцами, наложившими на него заклятье, потому-то и исчезали бесследно те, кто пытался раскопать «Гострые могилы».


Оффлайн Serebrjany mir

)))))))))) я вам не могу поверить :)


Оффлайн ДимДимыч

  • Постоялец
  • *
  • похож
Shurik007 , копал я там. ничего толкового не нашел. одни пули и осколки
E-Trac


Оффлайн CHINGIZ KHAN

  • Гость
  • *
  • СЕЙЧАС ЕЁ ПРОВЕРИМ-СЕЙЧАС ЕЁ СРАВНИМ.
НЕНАЙДЕННЫЕ СОКРОВИЩА УКРАИНЫ.


В?коллекции гетмана Мазепы был камень, похожий на всемирно известный алмаз «Шах» весом почти 90 карат (18?г


Многие поплатились жизнью за попытки приблизиться к этим кладам. Есть даже версия, что они прокляты!

Так это или нет, но несметные сокровища до сих пор не найдены и продолжают манить к себе...

Тайники Ивана Мазепы

Одиозный гетман был одним из самых богатых людей Европы в начале XVIII века. Его богатству завидовали даже «заклятые друзья» Петр I и шведский король Карл XII.

По свидетельствам современников, в казне Ивана Мазепы хранилось золота и драгоценностей почти на миллион рублей (сегодня это сравнимо с миллиардом долларов). Один только алмаз турецкого султана Мохаммеда IV из его коллекции весил 90 карат и по современным меркам стоил бы $15 миллионов! По иронии судьбы сам Мазепа так и не смог насладиться своим богатством - он умер в изгнании и нищете. Однако несметные богатства Иван Мазепа тщательно спрятал в многочисленных тайниках.

- Одним из потенциальных месторасположений сокровищ Мазепы является разрушенный дворец гетмана, который находился в Киеве в районе нынешней улицы Андрея Иванова, недалеко от гостиницы «Салют», - рассказывает вице-президент клуба «Некоторые киевские тайны», доктор физико-математических наук Алексей Стеклов. - Скорее всего, гетман спрятал богатства в подземельях дворца. Известно, что во время строительства подземного перехода возле гостиницы «Салют» строители натыкались на эти подземелья, но исследовать их не стали, так и засыпали.

Другая же часть казны Мазепы, по версии многих историков, находится в подземельях города Батурина, где была резиденция гетмана. А еще одна - зарыта в селе Гончаровка, на территории замка, находящегося на высоком берегу реки Сейм, близ дороги на Конотоп.

Тайна Лубенского замка Иеремии Вишневецкого

Крепость возле города Лубны (Полтавская обл.) была резиденцией одного из богатейших польских магнатов Иеремии Вишневецкого. Когда Богдан Хмельницкий начал освободительную войну, Иеремия вместе с подданными и войском спешно покинул замок, взяв с собой лишь самое необходимое. А несметные сокровища были спрятаны в тайных подвалах замка. Захватив Лубенский замок, казаки разрушили его, и все сокровища оказались под руинами.

Более двух столетий о золоте Вишневецкого не вспоминали, но в 1899 году газеты сообщили, что на территории замка обнаружен огромный тоннель. Туда тут же устремились толпы кладоискателей. На полу тоннеля многие находили серебряные монеты, но далеко не смогли пройти - не хватало воздуха. Чтобы избежать жертв, полиция засыпала вход в тоннель.

В 1922 году известный археолог-ученый Игнатий Стеллецкий возобновил поиски сокровищ. Во время раскопок на территории крепости его поисковая группа обнаружила еще несколько подземных тоннелей, в одном из которых нашли целую гору человеческих скелетов в проржавелых доспехах. (Вероятно, спасаясь от казаков, польские солдаты бежали через тайные ходы и задохнулись.) Но поиски внезапно прервались - снова вмешалась полиция.

Огромные сокровища семьи Вишневецких до сих пор остаются ненайденными, по крайней мере официально.


В секретных подвалах Лубенского замка Иеремия Вишневецкий, убегая от повстанцев, оставил свои ценности.
 

 

Секреты лаврских монахов

Когда шла война России со Швецией, Петру I нужны были деньги для оснащения армии. В 1706 году царь издал указ о дополнительном сборе средств. Свою лепту надлежало внести и церкви.

Монахи Киево-Печерской лавры расставаться с ценностями не захотели и решили их укрыть. Сокровища разделили на 4 части, каждую из которых прятали разные служители, остальные при этом ничего не знали.

Когда Петр I с солдатами пришел за данью, брать в Лавре было нечего. Под пытками сознался только один из монахов, трое других унесли свои тайны в могилу...

В начале ХХ века во время ремонта одной из церквей Лавры с пола сорвали доски и начали разравнивать залитую крепким раствором щебенку. Под ударом лома раскололась огромная глыба, закрывавшая вход в нишу. Там обнаружили четыре емкости и небольшой бочонок, наполненные золотой церковной утварью и монетами. Общий вес найденного составил полтора пуда золота и 17 пудов серебра. Это был второй из четырех кладов монахов…

- Во время землетрясения в Киеве в 1975 году дала трещину одна из внутренних стен ограждения на территории Киево-Печерской лавры, - рассказывает кандидат исторических наук Максим Берест. - Во время ее ремонта у одного из рабочих внутрь разлома упала кельма. Он не поленился расковырять кладку настолько, чтобы залезть туда и забрать инструмент. Но, кроме кельмы, на дне разлома он обнаружил еще и два больших кованых сундука! Сундуки вытащили, открыли и... ахнули, обнаружив золотые монеты, кресты с драгоценными камнями, золотые подсвечники и другую церковную утварь из благородных металлов. Клад сразу же опечатали и сдали в государственное хранилище драгоценностей…

Но это был только третий клад монахов. Четвертый до сих пор лежит в пещерах Лавры.


На территории Киево-Печерской лавры за последние сто лет нашли три клада. Еще один пока не найден.
 

 

Подводная одиссея «Принца»

Шел второй год Крымской войны. В 1854 году эскадра стран-союзниц Франции, Англии и Турции подошла к Балаклавской бухте. Надвигался шторм, и многие корабли вынуждены были переждать бурю в море. Среди них был огромный английский пароход «Принц», на борту которого находилось 200 тысяч фунтов стерлингов золотом, упакованных в бочонки, - жалованье английских моряков. Но судно затонуло.

Впервые его начали искать только в 1925 году. Советские водолазы на дне обнаружили огромное судно, которое по всем признакам могло быть «Принцем». Однако, кроме десятка золотых монет, ничего ценного больше не нашли. После этого поиски предпринимались неоднократно, но так никто и не смог ничего достать с большой глубины, так как снаряжение не позволяло.

Между тем после сильных штормов близ берегов Балаклавы люди то и дело находят золотые английские соверены…


Английский пароход «Принц» затонул полтора века назад с?зарплатой моряков целой эскадры.
 

 

«Золотоносный» тоннель Богдана Хмельницкого

В середине XVII века Богдан Хмельницкий начал войну за независимость от польской шляхты. Благодаря успешным военным действиям золото ляхов переходило в руки восставших. Под хорошей охраной сокровища доставляли в загородную резиденцию гетмана в село Субботов, что близ Чигирина. Из исторических документов известно, что из польского золота Хмельницкий чеканил монеты для молодой украинской державы. На одной стороне стояло его имя, на другой - герб будущего государства. Но ни одной монеты до наших дней не дошло. Историки уверены: это говорит о том, что Хмельницкий где-то запрятал несметные сокровища!

- Часть своего богатства Хмельницкий мог спрятать в подземном тоннеле, соединяющем Субботов с Чигирином, - говорит преподаватель Черкасского государственного технологического университета, кандидат исторических наук Валентин Лазуренко. - Этот тоннель рыли пленные татары. Он был настолько широк, что тут мог свободно скакать всадник. Где-то в подземелье Хмельницкий и зарыл в бочках свою казну. На сегодняшний день тоннель практически полностью завален. Есть еще версия, что часть сокровищ гетмана спрятана в самом высоком холме под Субботовым, который называется Волчий Шпиль. Поговаривают, что там же перезахоронены останки самого Богдана Хмельницкого.

Золото батьки Махно

Исторические документы говорят, что Нестор Махно был баснословно богат, а его войско расплачивалось за покупку оружия и продовольствия исключительно царскими золотыми червонцами, которые батько Махно получал, грабя поместья богачей. Однажды один из подручных Махно, атаман Григорьев, даже «взял» Одесский банк - 120 кг золота и 240 пудов серебра, не считая полутора миллионов рублей золотыми монетами!

Известно, что последние годы жизни владелец миллионов Махно прожил очень скромно под Парижем на подачки союза анархистов. Свои же сокровища, как считают историки, он припрятал в Украине в нескольких местах. Надеялся вернуться за ними, но не успел - в 1934 году он умер во Франции.

Сохранились сведения о том, что Махно закопал несколько ведер с золотом  в селе Гавриловка и еще часть неподалеку - в Дибривском лесу возле его родного Гуляйполя в Запорожской области. Но самый большой клад - огромный ящик с золотом - Махно зарыл под Старобельском (Луганская обл.).

В архивах НКВД есть сведения о том, что «верные люди» Махно, присланные им за сокровищами в Гавриловку, были перехвачены, а два ведра с золотом найдены и изъяты. Другие же сокровища до сих пор не найдены.


Атаман Махно прятал награбленное золото в лесу прямо в ведрах.
 

 

«Кладбище» слитков киевского Госбанка

До Великой Отечественной войны несколько тонн золота и драгоценных камней хранились Киеве в банковских подвалах на улице Институтской (в центре Киева, под зданием сегодняшнего Нацбанка). Как пишет в своей книге «Сокровища и ненайденные клады Украины» известный историк Николай Метелкин, эти слитки лежали там с царских времен.

Как следует из исторических документов, в августе 1941-го советское командование тайным приказом распорядилось вывезти золото Государственного банка из столицы УССР, чтобы оно не досталось фашистам. Вместе с отступающими войсками из Киева выехали два грузовика, в которых тайно перевозили ценности. В ящиках находилось 4220 кг золота 999-й пробы и 507 кг драгоценностей. Грузовики застряли в районе Малой Березанки недалеко от Згуровки (Киевская обл.). Впереди и сзади были немцы, поэтому золото решили закопать. Операцию выполнили несколько бойцов штрафбата, которых потом расстреляли, сами же офицеры-инкассаторы погибли при попытке прорваться к своим. Тайна огромного клада ушла с ними…


Из здания Госбанка (сейчас тут?находится Нацбанк Украины) вывезли два грузовика со слитками золота.
 
СЕЙЧАС ЕЁ ПРОВЕРИМ-СЕЙЧАС ЕЁ СРАВНИМ.


Оффлайн Gorynych

Есть еще придание, что остатки повстанческой армии С.Наливайка, отступая к месту последней битвы при переправе через р.Сулу скинули в нее всю свою казну, среди всех ценностей там была статуя золотого коня весом в 3 пуда... с тех пор Сула уменьшилась в размерах в 6 раз, т.е. старое русло в 80% находится на суше. Про коня конечно это чес, но доля правды в этом может быть, так как Жолкевский после разгрома казаков ничего у них не нашел.... хочу попробовать пошариться в этих местах весной. Кто-нить интересовался этой темой уже?